Усвідомлення позачерговості розвивальних, гуманістичних підходів на противагу прагматичним, авторитарним передбачає широке використання активних методів навчання, їх застосування на всіх етапах навчального процесу. Більшість дослідників одним із найефективніших засобів активного навчання визнають гру. Ігрові прийоми використовуються для зняття монотонності навчання, активізації мовленнєвої та мисленнєвої діяльності, самостійності і творчості. Термін «гра» в нашій свідомості узгоджений з уявленнями про жарти, сміх, задоволення і вказує на тісний зв’язок з позитивними емоціями. Процеси активної навчальної діяльності, що спираються на гру, спонукають до включення мотивації досягнення та успіху, які стають основними рушійними силами в оволодінні пізнавальною інформацією.
Використання активних методів навчання є вкрай важливим, тому що вони мають великий вплив на учіння, засвоєння знань та вироблення особистісних якостей. Так, дослідження свідчать, що діти віддають перевагу активним методам навчання. Інші вказують на те, що з точки зору оцінки активних методів навчання та традиційних лекцій показники засвоєння знань є співвимірними, а от показники опанування новими навичками значно перевищують ті, що їх було досягнуто після курсу звичайних лекцій. Досліджено також, що значна кількість дітей із різними індивідуальними навчальними стилями засвоює знання ефективніше, коли використовуються активні методи навчання. Іншими словами, для педагогічних працівників має бути важливим не лише те, як багато знають учні, а ще й те, як багато вони дізналися, навчаючись, та як вони будуть використовувати здобуті знання.
Спостерігаючи за більшістю занять з дітьми можна помітити те, що бразильський освітянин Паоло Фрейде називав «банківським методом»: педагоги намагаються вкласти свої власні знання та навички в голови дітей. Але процес навчання – це не результат автоматичного «переливання» інформації в чиїсь мізки. Навчання вимагає розумового, емоційного, духовного та фізичного залучення тих, хто навчається. Лише лекції та демонстрація наочності не дадуть реальної змоги оволодіти пізнавальною інформацією та створити нові знання. Нажаль, учителі часто покладаються на пасивні методи навчання, нехтуючи фактом, що діти бажають навчатися активно. Такий вибір навчальних методів є швидше звичкою, аніж обміркованим рішенням, мотивованим навчальними цілями курсу та потребами щоденного змісту. Іншими словами, педагогічні працівники зазвичай працюють так, як навчали їх.
Активні методи навчання посилюють конформізм учнів, забезпечує їхній «статус-кво», розвивають нові форми мислення та навчання. Терміном «активні методи навчання» послуговуються надто вільно, хоча він має специфічне значення. Багато освітян стверджує, що навчання саме по собі вже активне, а діти активні навіть під час слухання лекції. Проте, на наш погляд, учні, навчаючись, повинні робити набагато більше, аніж просто слухати та фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати, планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки. Їх також потрібно залучати до мисленнєвих операцій вищого рівня – аналізу, синтезу, оцінювання. У цьому контексті активне навчання – це таке навчання, яке дозволяє залучати дітей до участі у виробленні пізнавальної інформації та пробуджують особисту відповідальність за те, що вони роблять.
Поняття «метод», як наукова категорія, охоплює комплекс зовнішніх та внутрішніх дій дослідника. Педагогіка співробітництва, в основу якої покладено принцип активного навчання, розділяє ці дії за ступенем активності учнів (методи активні та пасивні), за джерелом знань (словесні, практичні і наочні), за дидактичною метою (методи формування знань, вмінь та навичок, закріплення, перевірки тощо). Використання кожного методу передбачає застосування ряду прийомів педагогічної роботи (обговорення, анотування літератури, дискусія, художнє слово тощо). Погоджуючись із попередніми класифікаціями та визначеннями можна зробити висновки, що методи активного навчання – це такі способи навчальної взаємодії, що активізують самостійність думок тих, хто вчиться, залучають їх до процесу вироблення інформації, формують систему ставлень, створюють атмосферу порозуміння та співпереживання, роблять студентів справжніми суб’єктами навчання.
Методи активного навчання втілюються за допомогою низки більш конкретизованих прийомів роботи викладача – ігрових вправ, практичних завдань, рольових та ділових ігор, обговорення проблеми в групах та парах тощо.
Надзвичайно важливо пам’ятати, що учні мають своєрідні особливості, які впливають на сприйняття ними пізнавальної інформації та зумовлюють специфічну будову освітнього процесу. Неправильним є підхід до організації навчання учнів, коли повністю відкидаються усі «дитячі» методи навчання, не застосовуються ігрові вправи та прийоми, мало використовується наочність, немає самостійних практичних завдань, рухових пауз тощо. З іншого боку, штучна опора тільки на принципи навчання дітей – дитячий характер пояснень, інтонувань, звертань, перенасиченість іграми та забавками за рахунок необхідного для роботи пізнавального змісту, - такий підхід теж малоефективний.
Педагогам слід пам’ятати, що діти – це досвідчені учні, вони вміють учитися, мають певний позитивний або негативний навчальний та життєвий досвід. Їхні запити та потреби чіткі, інтереси та уподобання сталі, погляди помірковані та виважені.
Залучення дітей до активного навчання значною мірою залежить від наявності конструктивної мотивації до навчальної діяльності. Педагогу варто пам’ятати, що кожна людина шукає у навчанні відповіді на запитання, що стосуються її майбутньої професії, можуть підказати вихід у кризовій ситуації, можуть дати змогу реалізувати себе, задовольнити допитливий розум. Мотивація навчання забезпечується через цікаву, змістовну діяльність, актуальність тематики, самопізнання та самооцінювання, використання нестандартних технік, практичну значущість учіння, емоційну насиченість взаємодії, колегіальну підтримку тощо. Сприяють реалізації цих підходів конкретні ситуації - ситуації визнання, успіху, емпатії, обговорення, колективного перегляду, полілогічного спілкування, самооцінювання, самовипробування, самопорівняння
Маючи певний життєвий досвід, діти привносять у процес навчання комплекс складових, який охоплює наявний досвід, інтереси та здібності, знання, навички, набір уявлень про себе, досвід дитинства. Багато в кого з учнів не має визначених цінностей, бракує самоусвідомлення. В інших сильне відчуття власної ідентичності. Працюючи із дітьми, потрібно виявити, які здібності вони мають, що вони можуть привнести у процес навчання.
Завдяки працям багатьох дослідників, визнання здібностей та відмінностей у процесі навчання є на сьогодні популярним явищем. Деякі дослідники пропонують виокремити візуальний, аудиторний та кінестетичний типи навчання. Цікавою є теорія Говарда Гарднера множинного інтелекту, яка найповніше описує палітру стилів навчання.
Дуже важливо враховувати особливості сприйняття інформації, яким надають перевагу учні. Таким чином задовольняється потреба і у візуальному, і у вербальному сприйнятті інформації. Створюючи на заняттях ситуації саморозкриття та успіху, надається можливість дітям проявити власні здібності, продемонструвати найсильніші сторони своєї особистості, отримати визнання та підтримку однолітків.
Педагог повинен постійно піклуватися про максимальне залучення всіх дітей до процесу навчання. Кожен вихованець повинен мати можливість висловлюватися, брати участь у обговореннях, рольових та ділових іграх, виконанні практичних завдань, мозкових штурмах та інших видах роботи.
Велику роль відіграє атмосфера у групі учнів. Досягається створення сприятливої атмосфери насамперед через поведінку самого вихователя – він повинен схвалювати. Підтримувати міркування та вислови різного характеру, не вдаватися до погроз та принижень. Тільки в такій атмосфері комфорту та взаємоповаги виникає грунт, на якому проростають нові ідеї, погляди, міркування. Тільки такий підхід дозволяє дітям максимально розкрити свої можливості та ефективно працювати.
Термін «тренінг» походить від англійського - навчати, тренувати.
Тренінг - це запланований процес, призначений надати або поновити знання та навички і перевірити ставлення до проблеми, ідеї, поведінку з метою їхньої зміни чи оновлення.
Простіше кажучи, тренінг - це:
• ефективна форма роботи для засвоєння знань;
• інструмент для формування умінь і навичок;
• спілкування в довірчій атмосфері і неформальній обстановці;
• пізнання себе і навколишнього світу.
Специфічними рисами тренінгу є:
- дотримання певних принципів групової роботи;
- наявність більш-менш постійної групи (переважно від 15 до 20 осіб, що періодично збираються на зустрічі чи працюють безперервно протягом двох-п'яти днів);
- певна просторова організація (частіше за все - робота у зручному ізольованому приміщенні, де учасники переважну частину часу сидять у колі);
- використання активних та інтерактивних методів роботи;
- об'єктивація суб'єктивних почуттів, емоцій, думок, знань учасників групи стосовно подій, які відбуваються в групі, вербалізована рефлексія.
Тренінги бувають різних видів: комунікативні, особистісного росту, соціально-педагогічні, соціально-просвітницькі тощо.
Соціально-просвітницький тренінг розрахований на:
• надання інформації;
• оволодіння знаннями;
• формування умінь, знань і навичок, які сприятимуть усвідомленому вибору варіантів поведінки;
• розвиток установок, усвідомлення потреб і мотивів;
• підготовку фахівців, навчання спеціалістів, які працюють з молоддю у сфері освіти, інформаційних технологій тощо, а також підлітків-інструкторів.
Головна відмінність просвітницького тренінгу полягає у тому, що такий тренінг може провести педагог, який не має спеціальної психологічної (психотерапевтичної) підготовки. Головною умовою є бажання, необхідні знання та уявлення про групову роботу.
На комунікативному тренінгу група і груповий процес є інструментом для того, щоб учасники навчились вільно спілкуватися з різними людьми і в різних колективах.
На тренінгу особистісного росту йде робота над глибинними особистісними установками учасників, спрямована на духовне зростання індивіда.
Просвітницький тренінг теж розвиває комунікативні навички, в процесі його проведення порушуються проблеми відповідальної поведінки. Але головною функцією такого тренінгу є інформування.
Людина засвоює інформацію краще, якщо навчання проходить інтерактивно, тобто коли вона має можливість одночасно з одержанням інформації обговорювати незрозумілі моменти, задавати запитання, відразу закріплювати отримані знання, формувати навички поведінки.
Класифікація компонентів тренінгу проводиться на основі схеми педагогічної взаємодії (запропонована директором Міждисциплінарного центру дидактики вищої школи Білефельдського університету В.-Д. Веблер). Тренінговий процес реалізується в межах шести основних, тісно пов'язаних між собою компонентів.
1. Мета
Метою просвітницького тренінгу є підвищення рівня інформованості щодо проблеми; зміна ставлення до проблеми; формування позитивної мотивації; вироблення та розвиток навичок адаптивної поведінки.
2. Учасники
Визначається цільова група, на яку спрямований тренінг. Саме від складу цільової групи і залежить зміст тренінгу, відповідно до якого підбираються й методи тренінгу.
3. Зміст
Зміст тренінгу визначається із заявленої мети цільової групи.
4. Методи
У контексті цієї вправи метод навчання - це обмежений рамковими умовами спосіб реалізації мети тренінгу через роботу суб'єктів освітньої діяльності (учасників і педагога-тренера).
5. Рамкові умови
При організації, проведенні тренінгу важливе значення мають різні деталі, що не належать до визначених елементів шестикутника, однак можуть серйозно вплинути на ефективність навчання, наприклад: стан приміщення, у якому проводиться тренінг, забезпеченість усіма необхідними матеріалами для проведення тренінгу, час початку тренінгу, його тривалість тощо.
6. Педагог-тренер
Від умінь педагога-тренера, його кваліфікації багато в чому залежить успіх тренінгу і подальшої діяльності його учасників.
Початок тренінгу включає в себе вступ і три етапи (у деяких джерелах ці етапи мають назву структурних вправ, тому що вони структурують тренінговий процес і є обов'язковими для проведення кожного тренінгу).
Вступ (5 % часу).
Коротке повідомлення про мету і завдання тренінгу.
1-й етап Знайомство (5 % часу).
Відбувається знайомство учасників тренінгу
2-й етап Прийняття правил роботи групи
(5 % часу).
Етап народження групи, коли вона приймає на себе зобов'язання і готова їх виконувати.
3-й етап Очікування учасників тренінгу (3 % часу)
На цьому етапі учасники висловлюють свої очікування від тренінгу. Дуже важливо, щоб кожен учасник висловив свої очікування вголос.
Основна частина тренінгу обумовлена завданнями та І змістом тренінгу і складається з чотирьох етапів.
4-й етап Оцінка рівня інформованості учасників (5- 10 % часу).
Щоб не повторювати добре відому учасникам інформацію, тренер має з'ясувати, що вони знають стосовно проблеми. Для цього він може задавати групі запитання, вико¬ристовувати анкети, вікторини. Ще один спосіб дізнатися І про пробіли в знаннях учасників - запропонувати їм написати анонімно на аркуші паперу запитання тренеру з теми 1 тренінгу. Відповіді на ці запитання учасників можуть скласти основний обсяг інформаційного блоку.
5-й етап Актуалізація проблеми (10-30 % часу).
Цей етап проходить червоною ниткою через весь тренінг. Тренер може використовувати його для того, щоб збуджувати в учасників інтерес до проблеми, формувати у них мотивацію до зміни поводження, а також для того, щоб вони усвідомили проблему як вагому.
Завдання цього етапу - зробити проблему актуальною для кожного учасника. Етап можна провести:
- за допомогою запитань: «Що для вас значить...», «Що ви почуваєте, коли чуєте слово...», «Ви чи ваші знайомі стикалися з...», «Що ви почували, коли...» та ін.;
- доручивши учасникам, виконуючи завдання парами, розповісти якусь історію, що відбулася з ними чи їхніми знайомими, пов'язану з темою тренінгу, та поділитися враженнями, що виникали у них під час розповіді;
- за допомогою ігор і групових вправ.
6-й етап Інформаційний блок (20-40 % часу).
Інформаційний блок треба розбити на кілька логічно завершених частин, розподілених по всьому тренінгу. Задача тренера так викласти інформацію, щоб її було почуто і усвідомлено. Крім красномовства, тренер має використовувати наочні матеріали, дискусії, рольові ігри.
7-й етап Набуття практичних навичок (20- 60 % часу).
Метою соціально-просвітницьких тренінгів є формування в учасників таких навичок:
1. Комунікативних.
Напрацьовуються під час усього тренінгу за допомогою спеціальних ігор і вправ.
2. Навичок прийняття рішень.
Для розвитку цих навичок тренер може використовувати: «мозкові штурми»; обговорення однієї проблеми всією групою; ігри, спрямовані на усвідомлення та вирішення проблеми; алгоритм прийняття рішення.
3. Навичок зміни стратеги поводження. Ця навичка допомагає людині:
- гнучко реагувати в будь-якій ситуації;
- краще пристосовуватися до оточення;
- швидше знаходити вихід із складних ситуацій;
- реалізовувати свої плани і досягати мети.
Для того, щоб людина могла знайти стратегію поводження, вона має знати про наявність інших стратегій. Ця навичка відпрацьовується учасниками при використанні в тренінгу рольових ігор.
Необхідно знати, що інформаційний блок етапи актуалізації і вироблення навичок мають досить гнучку структуру. У них не має чітких часових рамок і обов’язкового порядку.
Заключна частина тренінгу.
8-й етап завершення роботи. Отримання зворотного зв’язку (5 % часу).
Завдання цього етапу:
- підвести підсумки тренінгу;
- з'ясувати, чи справдилися очікування учасників; оцінити зміну їхнього рівня інформованості.
Усі соціально-просвітницькі тренінги складаються з одних і тих самих етапів. Але об'ємне співвідношення цих етапів у кожному окремому тренінгу може бути різним.
Це залежить від:
- цілей тренінгу (якщо це тільки інформаційний тренінг, то етап формування практичних навичок може бути дуже скороченим);
- цільової групи (чим молодша цільова група, тим більше використовується ігор-розминок, ігор, спрямованих на згуртування групи, і тим меншим є інформаційний блок);
- тривалості тренінгу;
- рівня підготовленості групи (якщо група добре інформована, більше часу можна присвятити формуванню навичок і обговоренню соціальних явищ).
Ключові елементи організації тренінгу
- Ідеальна кількість учасників групи — близько 15 осіб, але може коливатись від 10 до 20 учасників. При значному збільшенні групи затягується проведення всіх вправ, при значному зменшенні — не створюється належна атмосфера.
- Проведення тренінгу розраховане на команду тренерів або, як їх інколи називають, фасилітаторів, тобто осіб, які полегшують роботу і спілкування, їхня прийнятна кількість — троє, однак може бути і дві, і чотири особи. Інколи доводиться проводити заняття поодинці. Це набагато складніше для тренера, оскільки може зашкодити динамічності проведення семінару й створити перевантаження для самого тренера.
- Тренінг сплановано таким чином, що його важливі заходи забезпечують динаміку функціонування групи та потрібний баланс.
- Основні правила: з ними знайомлять під час першого заняття. Вони чіткі та подані в письмовому вигляді. Всі дотримуються групових норм поведінки. Належна поведінка очікується від кожного учасника. Коли важко дотримуватися правил, їх можна переглянути й обговорити і зміити.
- Очікування: оскільки емпіричний стиль тренінгових занять є дещо незвичним, дуже важливо, щоб учасники усвідомлювали, чого очікувати від занять, і мали можливість із самого початку висловити свої особисті сподівання й отримати відповіді на запитання. Важливо, щоб учасники погодилися з тим, що необхідно відвідувати всі заняття впродовж усього семінарського періоду. Істотні відхилення від цієї практики зменшать для всіх ефективність тренінгів.
- Підготовка розкладу - важливе завдання команди тренерів. Розклад розробляється на базі загальної схеми, проте він гнучкий щодо певних вправ, ігор і зібрань, які використовуються. Розробляючи розклад, важливо не випускати з уваги потребу групи у створенні атмо¬сфери довіри, а також організувати вправи, які б відповідали динаміці групи. Слід пам'ятати: спочатку люди прагнуть висловитись з приводу того, що вони очікують від тренінгу, а під кінець їм потрібно поділи¬тися думками з приводу того, що вони дізналися про себе.
- Треба мати «запасні» вправи до теми — короткі й до¬речні. Це буває потрібно тоді, коли група виконала вправу за менший час, ніж передбачалося.
Література
1. Гуменюк О. Міні-модуль - прогресивна форма навчання //Рідна школа. - 1998. - № 6. - С. 60-65
2. Дяченко В. К. Коллективно-групповые способи обучения //Педагогика. - 1998. - № 2. - С. 43-45
3. Зайцев С. Не вместо, а вместе: модель сбалансированных инициатив взрослого и ребенка //Директор шк. - 1996. - № 4. - С. 60-72
4. Зимівець Н. В. Навчання ровесників ровесниками - інноваційна навчально-виховна технологія // Практична психологія та соціальна робота. - 2001.- № 4.- С. 12
5. Зязюн І. Освітні технології у вимірах педагогічної рефлексії// Світло. - 1996. - № 1. - С. 4
6. Івасишин О. Модульне навчання // Джерела: Наук.-метод.вісник. - 1995. - № 4. - С. 25-29
7. Инновационные методы обучения в гражданском образовании / Величко В. В., Карпиевич Д. В., Карпиевич Л. Г., Ки-рилюк Л. Г. - 2-е изд., доп. - Минск: Медисонт, 2001. - 168 с.
8. Информационные технологии в образовании // Учит. газ. 1998. - № 12. - С. 6-7
9. Кларин М. В. Педагогическая технология в учебном процессе (анализ зарубежного опыта). - М.: Знание, 1989. - С. 80
10. Курочкина Л. Д. Новые технологии обучения // Нач. шк. -1993. - № 2. - С. 6-8
13. Мазур П. Нові педагогічні технології: Поняття і сутність //Джерела. - 1998. - № 1. - С. 5-9
14. Макрідіна Л. Сучасні технології навчання. Формування творчої особистості // Рідна школа. - № 6. - С. 46 - 48
15. Назарова Т. С. Педагогические технологии: новый зтап зволюции? // Педагогика. - 1997. - № 3. - С. 20-27
16. Нові педагогічні технології для учнів та вчителів //Шкільн. світ. - 1998. - № 7.- С. 4
17. Особистісно орієнтована освіта (програма Всеукраїнського фонду «Крок за кроком»). - К., 2001.
18. Перспективні освітні технології: Наук.-метод. посібник / За ред. Г. С. Сазоненко. - К.: Гопак, 2000. - 560 с.
19. Садовский М., Семенов С. Новые технологии социально-педагогической работы // Народное образование. - 1998. - № 4. - С. 188-192
20. Софій Н.З., Кузьменко В.У. Про сто і один метод активного навчання. – К.: Крок за кроком, 2004. – 128 с.
|
Відділ освіти Маньківської районної державної адміністрації
