Живопис. Засоби мови живопису. Види живопису. Жанри живопису. Живопис найбільш розповсюдженіший вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. В художніх творах, створюваних живописцями, використовуються малюнок, колір, світлотіні, виразність мазків, фактура та композиції.. Колір - одне з найбільш видніших засобів, що застосовують в мові живопису. Головна ціль навчання живопису - навчити майбутнього художника бачити й передавати на площині барвисте багатство дійсності, при допомозі кольороформи пізнавати і відображати навколишній світ. Розрізняють два види живопису, монументальний та станковий. Монументальний живопис має дві головні різновидності - фреску та мозаїку. Фреска ( від італ. Ргезсо - свіжий ) — це техніка живопису фарбами, розведеними чистою водою, чи вапном, по свіжій сирій штукатурці. Мозаїка ( від італ. Мозаідие - присвячена музам). Станковий живопис ( картина ) має самостійний характер та значення. Широта і повнота захвату реального життя відображається в різноманітності притаманних станковому живопису видів та жанрів. Поняття жанрів у мистецтві з'явилося в епоху Відродження. В станковому живописі поняття жанрів набуло найбільш чіткі й виділені форми і кордони. Уже в 15-16 століттях в європейському живописі склалися основні жанри - історичний, побутовий, батальний, жанр портрету, пейзажу, натюрморту. Всі вони мають свою специфіку, свою художню мову. Певно най розповсюджений в живописі жанр — побутовий, присвячений різноманітним сторонам повсякденного людського життя. Як самостійний жанр він склався в голландському мистецтві 17 століття. В Росії його широкий розвиток починається з творчості П. А. Федотова. Історичний жанр, здавалось би, близький до побутового. Обидва вирішують проблеми взаємовідносин людини та суспільства. Але в історичному жанрі художник звертається до подій та образів, які визначають долі народів як в минулому, так і в теперішньому. В різні епохи змінювався зміст історичного жанру. Як різновид історичного жанру існує жанр батальний (від франц. ЬаІаШе - битва, змагання), присвячений темам військових дій, зображенню різноманітним військовим епізодам, та військовому побутові. Один з найстародавніших жанрів мистецтва - це жанр портрета. За багато століть він теж перетерпів багато змін. Залишаючи незмінною головну задачу портрета - передачу індивідуальної схожості, кожна епоха пред'являла портретисту свої вимоги. Крім того, портрет може мати і різне призначення. Так в 18 столітті був широко розповсюджений парадний, офіційний портрет, представляючий людину у всьому блиску її регалій. І поряд з ним існував камерний, інтимний портрет, розкриваючи найсокровенніше в людині, його душевні пориви. В 19 столітті розвивається психологічний. Історія живописного портрету - це сповідь людини про саму себе, про свій час, історія усвідомлення нею свого місця в житті тої чи іншої епохи. Пейзаж. Піджанри пейзажу. Як жанр пейзаж має велику кількість різновидностей: архітектурний, декоративно-парковий, морський, сільський, міський, індустріальний. Пейзажний живопис має багатовікову історію. Елементи пейзажу зустрічаються в помпейських розписах. В музеях зберігаються надзвичайні середньовічні мініатюри в яких різноманітні сюжети розвертаються на тонко випрацьованих пейзажних фонах. Художники епохи Відродження часто включали в свої картини пейзажі, що конкретно передавали ту чи іншу місцевість. «Чистий» пейзаж вперше ми бачимо на одному з малюнків Леонардо да Вінчі. Історичні витоки походження пейзажу. Біографія пейзажу починається в історії людства лише з 6 століття нашої ери, тобто, сотню років після виникнення портрета. Перші пейзажі виникли в далекому Китаї. Часом народження європейського пейзажу вважається 16 століття. Вважати його самостійним художнім явленням історія починає лише з 17 століття. Писали природу й майстри середньовіччя, навіть художники мусульманських країн. Багатим та різноманітним стало зображення природи в епоху Відродження: пейзаж стає різноманітнішим - радісно – декоративний у Венеццо Гоццоли, космічний, величний у Леонардо да Вінчі, тендітно - ніжний у Рафаеля. В Германії та Нідерландах пейзажі дивують досконалою проробкою дальніх планів та деталей. Збільшені фрагменти картин виглядають, як самостійні пейзажі. У Яна Ван Ейка чи Рогіра Ван дерВейдена вони підкупляють мрійливою поезією, тихою лагідністю, у Матісса Грюнвальда та інших німецьких художників вражають дикою красою, піднесеною фантазією. Але ці дивовижні природи не завжди були головними чи хоча б рівноправними компонентами композицій на біблейські, міфологічні сюжети художників Північного та Італійського Відродження. Навіть в пізньому Відродженні природа все ще представляє собою декоративно - змістове провадження сюжетної композиції, дещо нагадуючи значення декорацій в спектаклі. В 17 столітті головне досягнення пейзажного живопису в голландському мистецтві В 18 столітті існували певні досягнення в плані реалізму та в дусі традицій бароко. Не можливо не згадати прекрасні пейзажні замальовки Антуана Ватто, Оноре Фрагонара, а також неповторно динамічні образи природи в фантастичних композиціях Алессандро Маньяско. З ведутою пов'язано виключний розвиток міського пейзажу. Документально точний, перспективно безперечний, дещо сухуватий – справжній «екскурсійний проспект» 18 століття. Значне в цій області посіло образотворче мистецтво Каналетто, Бернардо Белотто, Мікеле Марієскі. А ще прекрасні ведути Франческо Гварді, більш вільні по відношенню до натури і приваблюють око красою колориту. В 18 столітті продовжував існувати і класичний пейзаж. Але на відміну від пейзажів Пуссена та Лоррена, він стає надто розсудливим. Якщо глянути на живопис 18 століття в цілому, слід признати, що пейзаж займає в ньому менш значне місце, ніж в 17 столітті. 19 століття стало століттям нового розквіту реалістичного пейзажу. Формувались національні школи пейзажу в Європі та Росії. Навіть неповний перелік імен та груп художників причасних до мистецтва пейзажу, вражає: в Європі - Джон Констебль Уільям Джозеф Маллорд Тьорнер, Каміль Коро та барбізонці, Клод Моне та багато інших імпресіоністів, постімпрессіоністів; Поль Сезан, Вінсент Ван Гог та їх послідовники. В Росії - Сильвестр Феодосійович Щедрін, Михайло Іванович Лебедєв, Іван Константинович Айвазовський, Федір Олександрович Васильєв, Олексій Кіндратович Саврасов, Іван Іванович Шишкін, Архип Іванович Куїнджі, Василь Дмитрович Полєнов, Ісак Ілліч Левітан та інші. В Європі формування нового пейзажу пов'язано з творчістю Джона Констебля. У Франції до 30-х років 19 століття складається школа художників - творців національного пейзажу. Одним з перших звернувся до образу національної природи Жорж Мішель. Серед цих майстрів національного пейзажу оригінальною фігурою був Жан-Франсуа Мілле. Образ природи в його картинах пов'язаний з темою селянської праці та нелегкого селянського життя. Навіть на прикладах чистого пейзажу про це нагадують окремі деталі: залишені в полі знаряддя праці, вид зораної землі чи селянської хати. Барбізонці працювали під відчутним впливом голландців Досконало подолати поріг умовності класичного методу зуміли імпресіоністи. В наш час термін «імпресіонізм » настільки увійшов у побут мистецтва і теорії мистецтва, що без нього, здається не мислимо обійтись. До того, він мав деяке загальне значення. До цього значення зверталися, говорячи про живопис Гварді чи Тінторетто. Визначенням своїм ця течія в історії мистецтва зобов'язана появі невеликого етюду Клода Моне. Художники другої половини 19 століття стали частіше схилятися до того, щоб писати пейзажі з натури, не підганяючи зображення до музейних взірців. Практика живопису під відкритим небом отримала назву «пленер». Захоплювались пленером і Констебль, і Коро, і Курбе, і барбізонці. Що дав пейзажеві імпресіонізм? Він закріпив, досконало звільнив від академічних обмежень відчуття безпосередності буття, до якого прагнули покоління художників - реалістів. Імпессіонізм «повстав» проти чорного та білого кольору, як таких. Бо де в природі буває чорний та білий колір, не змінений під впливом блакитного неба, зелені лісового масиву, золота сонячних променів, сріблястості похмурого дня? Навіть чорні сукні, парасольки, капелюшки панянок в картинах Бенуара написані зовсім не чорною фарбою. Не потрібно особливо приглядатися, аби помітити це. Імпресіонізм «повстав» проти традиційних правил замкнутої в межах полотна, придуманої композиції. Рух і час, краса моменту, що піде стали предметом уваги живописців. Запереченням імпресіонізму став неоімпресіонізм в лиці художників Жоржа Сьора та Поля Сіньяка. Заперечення виявлялося в методі. Художники забувши про пленер, годинами простоювали перед полотном, іноді перед штучним освітленням і кольоровими цеглинками чи кружечками чистих, не змішаних на палітрі фарб «викладали» пейзаж. Такий спосіб зображення тримав в теорії та критиці назву «дивізіонізм, чи «пуантилізм», що може означати як «роздільність», та «крапчастість». По іншому підійшли до рішення образу природи постімпрессіоністи – Поль Сезан, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. Вони пройшли школу імпресіонізму, засвоїли принципи його живописної системи, взявши на озброєння висвітлену вишукану палітру. Відношення імпресіоністів до проблеми зображення природи їх не влаштовувало. В основі картин Сезана - пластична всеміць матеріального світу, виявлена закономірність та статичність композиції, ніби втілююча постійність існуючої матерії. Реакцією на імпресіонізм були тенденції до узагальнення і в творчості художників інших напрямків, в тому числі фовістів, тобто, «хижаків» чи «диких». Так їх називали за те, що одного разу на виставці вони виступили зовсім дивно - їх роботи не були схожими ні на один з відомих парижанам живописних творів. В виставці приймали участь різні художники: Анрі Матісс, Моріс Вламник, Альбер Марке, Рауль Дюфі, Жорж Руо, Ван Дон ген, Андре Дерен, ЕмІлб Фріз. їх ріднило відношення до проблеми кольору. Для їхніх пейзажів характерне декоративне звучання кольорових відношень, м’яке співставлення розбілених локальних плям, нерідко обмежених чорним контуром. Першими представниками кубізму були французькі художники Жорж брак та Пабло Пікассо. В основі кубізму полягав розумово оглядний конструктивний аналіз форм, розчленення їх на довільно запропоновані елементи чи абсолютизація їх геометричного змісту. Своєрідне рішення образ природи знайшов в мистецтві експресіоністів. Ці художники намагались не зупиняючись перед прийомами деформації натури, загострюючи живописно - графічні контрасти, нарощуючи соціальний зміст образу, придаючи йому трагічний та драматичний відтінок (Ернст Кірхнер, Констант Пермьоке та ін.). Драматична виразність експресіонізму приваблювала багатьох прогресивних художників, в тому числі неореалістів на чолі з Ренато Гутузо. Поряд з розвитком пейзажного живопису розвивається і російське та українське мистецтво пейзажу. В 18-19 столітті з’явилися твори, в яких правдиво передавалась натура. Перші живописці, що присвятили себе пейзажу, працювали в умовній манері. Великою майстерністю відрізняються твори Ф. Я. Алексеєва, С. Ф. Щедріна. Новатором в області пейзажного живопису був А. А. Іванов. Глибоко продумані композиційні рішення та схвильоване захоплення автора красою навколишньої природи тонко поєднуються в його пейзажах.Великий вклад в історію живопису внесли А.Г.Веніціанов та художники його школи ( серед них виділяється майстер пейзажного живопису Г.В.Сорока), які звернулися до зображення скромних поетичних куточків російської природи. В творчості А.К.Саврасова ще с більшою силою художнього впливу була розкрита краса рідної природи. Різні підходи до задач пейзажного живопису визначили творчі шляхи автора романтичних пейзажів А.І.Куінджі, співака морських просторів І.К.Айвазовського, творця епічних полотен, присвячених російському лісу, І.І.Шишкіну, високо обдарованого Ф.А.Васільєва. Розквіт руської пейзажної школи невідривно пов'язаний з іменами І.С.Остроухова, В.Д.Полєнова, В.А. Сєрова, А.М.Васнецова, К.А.Коровіна і особливо І.І.Левітана. Для кожного свого твору Левітан умів знайти нові характерні пейзажні мотиви. Він навчив бачити красу рідної природи, там, де раніше її не помічали. Цілий ряд послідовників Левітана продовжили традиції російського пейзажного живопису.
Відділ освіти Маньківської районної державної адміністрації
